Тетяна Бакоцька: «Екологічна журналістика — це стиль життя, а не просто спосіб заробляти гроші»
Писати на екологічні теми означає змінювати перш за все себе. А потім вже й ту аудиторію, для якої ти пишеш. У цьому переконана Тетяна Бакоцька, випускниця Школи екологічної журналістики ПРООН в Україні. Про те, як навчання в Школі вплинуло на пошук нових тем й збудило експертів — у цьому матеріалі.
Уже 13 років Тетяна Бакоцька працює в екологічній журналістиці. За цей час встигла висвітлити безліч проблем, отримати кілька нагород й вивчити досвід європейських країн. А почалося все випадково — з участі в конкурсі. «Журналістам тоді запропонували написати матеріали про сортування й перероблення відходів. Я відправила. І була дуже здивована, коли дізналася, що перемогла. Далі більше: нам оплатили навчальну поїздку до Барселони, щоб вивчити їхній досвід сортування й перероблення. З того часу все й закрутилося», — розповідає журналістка.
Та подорож до Барселони у 2007 році стала для Тетяни знаковою. Вона побачила, що екопідхід для іспанців — це не вибрик меншості, а норма для всіх. Пам’ятає, як дивувалася, що жителі Барселони тримають на кухні п’ять сміттєвих баків для сортування сміття.
«Один з колег-журналістів допитувався навіщо вони це роблять. Легше ж просто все взяти й викинути. А іспанці на те відповідали, що по-іншому не можуть», — згадує Тетяна.
І це щире «по-іншому не можемо» змусило журналістку задуматися. Чому українці, зокрема журналісти, не готові це сприймати й приймати? Що зробити для того, щоб стали готовими? Зрозуміла, що єдиний вихід — це розказувати про такі успішні практики з інших країн і мотивувати українців змінювати свої норми.
Школа екологічної журналістики
Школа екологічної журналістики ПРООН стала для Тетяни першим таким тренінгом. Зрештою, як і для багатьох інших журналістів з усієї України. Слухали про кліматичну політику, управління відходами, відновлювану енергію і те, як відбувається процедура Оцінки впливу на довкілля. Працювали в командах, вчилися шукати перевірену інформацію й користуватися правильними термінами. Для Тетяни програма Школи стала натхненням до нових матеріалів:
«Я вірю, що нові ідеї для вирішення проблем з’являються під час спілкування із професіоналами. Крім того, там зібралися люди, які прагнуть змін. Бо журналістика, зокрема екологічна, — це стиль життя, а не просто спосіб заробляти гроші. Це те, що підштовхує робити якісніші матеріали».
Під час навчання у Школі Тетяна познайомилася з колегами з інших областей, і це вилилося у співпрацю. Наприклад, в одну з програм про реалізацію проєкту ЄС і ПРООН EMBLAS-Plus («Посилення екологічного моніторингу Чорного моря») в Миколаївській області включили телефонні коментарі колег з Херсонської. Досі такого в ефірі не було, і Тетяна каже, що якби не Школа, то навряд чи би колись так сталося. Так само не було би й циклу програм з екологом Олегом Деркачем, який очолює кілька природоохоронних організацій. «Для мене Школа стала можливістю налагодити кращу комунікацію з експертами й з перших уст почути найактуальнішу інформацію», — розповідає Тетяна.
Виявилося, що цю найактуальнішу інформацію потім треба передавати не тільки слухачам/глядачам, але й часто самим фахівцям на місцях. Під час занять у Школі ПРООН журналістка дізналася про те, що в Україні розробляється морська стратегія. Повернувшись до Миколаєва, Тетяна почала збирати коментарі з цього приводу в місцевих спеціалістів. Втім, це виявилося нелегкою справою. «Вони казали мені, що вперше про це чують. І це люди, чия робота напряму пов’язана з екологічною тематикою! Що вже казати про інших», — розповідає Тетяна.
Тепер же ті самі спеціалісти просять відправляти їм посилання на її матеріали, щоб бути в курсі всього, що відбувається, й потім теж коментують. Щобільше, це стає поштовхом для них робити більше. Наприклад, в Чорноморському університеті відбувся великий захід за участі експертів з інших міст. І це після Тетяниної програми про морську стратегію. Потім організатори прийшли до Тетяниної студії й розповіли про результати обговорень. «Вони самі починають більше цікавитися змінами. Отак ми своїми програмами мотивуємо їх», — сміється журналістка.
Поради для журналістів
Кожен, хто хоче працювати в екологічній журналістиці, має готуватися до того, що на них чекають ретельний збір матеріалу й опір редакторів його поширювати. Редактори зацікавлені в тому, що буде легким до розуміння, популярним і «клікабельним». І зазвичай це не про екологію.
«Такі матеріали потребують більше часу на підготовку, не завжди є експерти, які можуть дати хороший коментар і рішення екологічної проблеми. Але це не привід їх не робити. Ви готуєте матеріали на довгострокову перспективу. Це те, що стосується кожного», — переконана журналістка.
Зараз Тетяна Бакоцька працює редакторкою та ведучою на UA:Суспільне в Миколаєві. Теми до своїх програм вона планує заздалегідь. Але, за правилами, якщо в межах трьох днів до ефіру не сталося нічого пов’язаного з вибраною темою, то її не затверджують. Тетяну це не зупиняє: «Якщо в журналіста є бажання робити матеріали на екологічну тематику і без інформаційного приводу, то він знайде спосіб. Навіть якщо керівництво редакції не зацікавлене».
Тим, хто тільки починає свій шлях в екологічній журналістиці, Тетяна радить вибирати ті теми, які найбільше хвилюють їх особисто: «У мене це, наприклад, морська стратегія, бо територію нашої області омиває Чорне море. Крім того, у нас найменша залісненість в Україні, а зараз якраз іде реформа лісового господарства. Тож мені це теж цікаво».
Вибравши тему і розвиваючи її, важливо не зосереджуватися на негативі. Пишучи про стан навколишнього середовища, дуже легко втрапити в цю пастку. Наприклад, назвати «зубожіння народу» і «дороговизну енергоресурсів» причинами незаконної вирубки лісу.
«Розвивайте тему по стандартах конструктивної журналістики, щоби це був не лише негатив. Знаходьте експертів, які знають, що робити з тією ж вирубкою зараз і як запобігти їй у майбутньому. Нехай це навіть буде досвідом іншої області або країни, але добрим прикладом до наслідування», — радить Тетяна Бакоцька.
Глядачі й слухачі часто дивуються тому, що Європейський Союз вкладає великі кошти в захист навколишнього середовища в Україні. Тетяна згадує, як у коментарях до однієї з програм про проєкт EMBLAS-Plus, який втілюється ЄС і ПРООН, посипалися запитання: Для чого це Європі? Навіщо витрачати кошти? Які в них інтереси? Журналістка на це має свою відповідь: «Європейському Союзу цікаво фінансувати чистоту українського навколишнього середовища, бо воно у нас з ними спільне. Вода й повітря не мають кордонів».
Школа екологічної журналістики ООН була започаткована в рамках проєкту ПРООН/Швеція «Підтримка Парламенту України з питань сталої енергетики та охорони довкілля». Протягом травня — жовтня 2019 року навчальні модулі Школи пройшли у Києві, Львові, Краматорську та Одесі, охопивши майже 100 журналістів з усієї країни.
Автор: Юлія Гудошник, редакція: Вікторія Яшкіна, ПРООН
