Zero Waste Kharkiv: від сортування до перевикористання
Переробляти сміття — мало, переконані в команді Zero Waste Kharkiv. Треба зменшувати споживання і заново використовувати старі речі. А ще — не називати сміття сміттям. Як, чому і навіщо, розповідає голова громадської організації Zero Waste Kharkiv Анна Прокаєва.
«Пам’ятаю, як координувала найбільшу в світі акцію із прибирання по Харківській області. Все пройшло на «ура», участь взяли дуже багато людей. А потім у мене стався шок. Виявилося, що вторсировина, яку ми так старанно зібрали і розсортували, опинилася на полігоні. Тобто вся наша праця була абсолютно марною. Я тоді задумалася, що треба щось робити по-іншому», — каже голова громадської організації Zero Waste Kharkiv Анна Прокаєва.
Наводить приклад Естонії, де така акція із прибирання проводилася декілька років поспіль, а потім в ній зникла потреба. Просто не було вже сміття. А в Україні ще довго доведеться прибирати, якщо нічого не робити з культурою споживання:
«Нам треба діяти на причину, а не лікувати симптом».
Історія про пакетик
Екологиня переконана: щоб люди захотіли діяти по-іншому, треба змінити їхнє ставлення до вторсировини, зокрема, поліетилену. Тут в пригоді може стати сторітелінг. Анна придумала легенду про пакетик, і з цього у Харкові почалася ціла кампанія. «Це була історія про маленький пакетик, який народився, коли його відмотали в супермаркеті. Він думав, що буде тепер жити довго і щасливо в тій родині, яка поклала в нього фрукти-овочі і пішла додому. А виявилося, що його використали і швидко викинули. І він летить по місту, чіпляється за взуття перехожих, за гілля, знову відривається і почувається нікому непотрібним. Він, маленький і нещасний, ще не прожив своє життя і тому потрібно його прихистити», — розповідає голова організації про початок кампанії «Прихисти пакет».
Ця історія дійсно знайшла емоційний відгук. Коли Анна з колегами їздила збирати поліетилен та іншу вторсировину, все більше людей приносили відходи й тим самим долучалися до акції «Прихисти пакет». Втім, за майже рік роботи такого мобільного пункту в нього змінилося 13 партнерів, які надавали транспорт. Це дуже виснажувало й екологиня вирішила, що пора відкривати стаціонарний пункт збору вторсировини. Так у Харкові з’явився перший екохаб.
Більше, ніж станція сортування
Анна Прокаєва вивчала досвід управління відходами в ЄС і хотіла відтворити це в Харкові. «В мене була така мрія — зробити найкращу модель з усього, що я побачила в ЄС. Це мала б бути не тільки станція сортування, але й центр для обміну речима. У Німеччині, наприклад, діють шерінг центри, де одні люди приносять одяг, а інші його забирають. Однак виявилося, що в нас це повторити досить непросто», — каже вона.
В Україні, за словами Анни, переважно вважається, що використане кимось береш лише тоді, коли не можеш дозволити собі це купити. Тому відвідувачів екохабу, людей із середнім рівнем достатку, потрібно переконувати, що взяти вживану кимось річ — це не про бідність, а про екосвідомість.
«Ми пояснюємо їм, що якщо зараз ви це візьмете і перевикористаєте, тоді десь не візьмуть нафту чи воду. Ви не будете потенційним замовником забруднення навколишнього середовища. Такими аргументами потихеньку схиляємо їх на свою сторону», — усміхається Анна.
Крім того, в екохабі з’явився банк їжі (англ. “foodbank”), де можна залишити невикористані харчові продукти і побуту. До прикладу, пачку кави чи пляшку шампуню. Те, що для одних вже стало непотрібним, іншому стане в пригоді. Анна почала розвозити такі речі з банку їжі пенсіонерам і переконалася, що ця ініціатива має ефект не тільки на управління відходами:
«На свої очі бачиш, як у людей з’являється більша довіра одне до одного. Вони починають у себе в будинку обмінюватися речами або разом сортувати відходи».
Із першого екохабу згодом виросла ціла мережа: три станції у Харкові та одна в області — місті Люботин. Щоправда, із останньою не так склалося, як гадалося. «Нас там взагалі не сприйняли. Питали чи це секонд-хенд чи що. Ми зрозуміли, що треба було людей хоча би за пів року до відкриття готувати, пояснювати, що це і навіщо», — розповідає Анна. Екохаб в Люботині закрився, а натомість Zero Waste Kharkiv буде втілювати проєкт «Люботин нуль відходів». Команда проведе навчання для місцевих екологів та чиновників, щоб місто могло самотужки управляти своїми відходами.
Правильні слова
Один із найважливіших принципів Zero Waste Kharkiv — не вживати слово «сміття». Коли людина його чує, то уявляє собі сміттєвий бак і полігон. А коли чує «вторсировина», то розуміє — там є якась цінність. Але тут теж є свої нюанси. Екологиня згадує реакцію, коли вони обмежили прийом одноразових пакетів в екохабах. Це викликало в людей велике обурення: «Чому це раптом? Вони ж переробляються!» Тоді команда порадилася і вирішила більше не називати себе «кампанією за переробку». Мова тепер не про переробку, а про відмову від усього одноразового та шкідливого для середовища.
В Zero Waste Kharkiv вірять, що вчити дорослих людей не треба. Вони самі можуть знайти і перевірити усю необхідну інформацію. Інше питання — це змінити свою поведінку. Для цього їм потрібно показати увесь контекст, пояснити увесь ланцюжок до, під час і після утилізації. «Уявімо, що ви передали на переробку пластикову пляшку. Її перетворили на гранулу та зробили з неї синтипон для подушки. А далі? Ви купили подушку із цим синтипоном, покористувалися нею кілька років і викинули. Вона потрапляє на звалище і не переробляється. Такий приклад показує, що переробка — не панацея», — каже Анна.
Спільнота і співпраця
Зараз Zero Waste Kharkiv збирається об’єднати всі екохаби в один. На 350 квадратних метрах повністю реалізується мрія Анни Прокаєвої. Тут буде станція сортування, лабораторія “reuse” (обміну використаними речима), банк їжі, коворкінг і лекторій. «Так ми хочемо сформувати спільноту людей, яка насамперед налаштована на те, щоби попередити, відмовитися від усього одноразового», — каже голова організації.
Для формування цієї спільноти команда працює з владою, громадою і бізнесом. Зараз, до прикладу, допомагає організувати HR форум (форум з управління персоналом) на пів тисячі людей: консультує як зробити його максимально екологічним.
«Ми відмовляємо їх користуватися біопластиком. У ньому нема сенсу, якщо він не потрапляє до компостовні. А така нині є лише у Львові. Так само відмовляємо від так званих біологічних оксопакетів, які розкладаються за три роки. Так, вони розкладаються, але на мікропластик, який буде так само забруднювати ґрунти, а потім і наш організм. Тому треба працювати над тим, аби спростовувати міфи. Мені здається, що в наш час першочерговими для людини є медіаграмотність та екограмотність».
Автор: Юлія Гудошник для ПРООН
Програма розвитку ООН реалізовує проєкт «Розумне поводження з пластиковими відходами на місцевому рівні» за фінансової підтримки спільної програми «Новий Світ» (New World Program) Фундації Кока-Кола та організації «Глобальна проблема води» (Global Water Challenge). Проєкт спрямований на мінімізацію негативного впливу та ризиків для довкілля та здоров’я людей, шляхом просування сталого споживання, видалення та управління відходами пластику на локальному рівні.
