Екополітика в Україні — “не робота в класичному державному секторі”

Де працювати, коли хочеш змін в країні? Лишатися у громадському секторі чи ризикнути змінити на державний? Олена Волкова вибрала другий і не шкодує. Про роботу в Комітеті з питань екологічної політики та природокористування, мотивацію й цілі розвитку — далі в матеріалі.

Від волонтерки до помічниці депутата

Олена Волкова взялася до екологічних тем, бо реалізовуватися на державній службі їй було недостатньо: «Хотілося робити щось корисне, щоб комусь від моєї роботи ставало краще». Державна службовиця почала шукати однодумців у громадському секторі й натрапила на Українську молодіжну кліматичну асоціацію. Олена запропонувала їм свою допомогу й стала волонтеркою організації.

Активістка почала організовувати заходи й популяризувати екологічні теми. Також намагалася просувати ці теми і в Верховній Раді. Але там, за її словами, на той час було складніше знаходити однодумців. Треба було неоднократно пояснювати депутатам та їхнім помічникам, чому той чи інший законопроєкт важливий і на нього варто звернути увагу.

У 2014 році Олена поїхала до Перу на конференцію ООН зі змін клімату як громадська активістка. Цей досвід дав їй ще більше мотивації займатися екологічними темами.

«В Україні на той момент про клімат майже ніхто не говорив. А коли я заводила мову, то у відповідь мені лиш підсміхалися.
Конференція ООН показала масштаб: скільки насправді людей шукають рішення зміни клімату», — каже Олена.

Після повернення в Україну вона одразу звернулася до Міністра екології зі словами: «Треба робити відповідні заяви щодо клімату. Поки нема вимог, ніхто не дізнається про те, що відбувається. Одної лиш освітньої роботи мало».

Олена Волкова хотіла працювати у Комітеті з питань екологічної політики та природокористування. Така можливість з’явилася у минулому році. Тоді в комітеті шукали людину, яка добре розбирається в екологічних темах, й запропонували Олені долучитися до конкурсу. Так вона стала помічницею народного депутата. Розповідає, що за час роботи вже вдалося вплинути на прийняття певних рішень. Наприклад, ухвалення закону про моніторинг викидів парникових газів.

Громадський чи державний сектор?

Вдруге на конференції ООН зі змін клімату Олена побувала п’ять років опісля, вже в складі офіційної делегації від Уряду України. На запитання «з ким було краще?» усміхається:

«Громадський сектор мчить на усілякі акції, поки державний відвідує формальні зустрічі. В активістів усе набагато емоційніше. А в нас — глибше. В офіційній делегації є більше розуміння технічних деталей, юридичних моментів. Поки громадськість працює зі свідомістю, держава приймає рішення».

Олена вірить, що задача громадськості — зробити так, щоб рішення, прийняті державою, були правильними. Інша справа, що багато активістів взагалі не хочуть йти на контакт із політиками.

«Вони кажуть, що аполітичні і проти всякої співпраці. Але як їм тоді досягати своїх цілей? Без того, щоб впливати на прийняття рішень на державному рівні, нічого не зміниться», — каже Олена.

Помічниця депутата переконана, що без активного діалогу й інтеграції активістів у державний сектор дуже складно добитися якихось змін. Радіє, що заступницею Міністра зараз є Ірина Ставчук, яка раніше очолювала Центр екологічних ініціатив «Екодія». З нинішньою заступницею вони знайомі давно, тому можуть вирішити якісь нагальні питання навіть у переписці в соцмережах.

«Це не робота в класичному державному секторі. Тут зійшлися ідейні люди, які мають прямий вплив на прийняття рішень, тож усе рухається значно швидше. З’явилася і прозорість, і продуктивність», — коментує Олена.

Що далі?

Олена Волкова має на меті зробити громадську експертизу законопроєктів, щоб у депутатів був швидкий доступ до зовнішньої аналітики. А ще — підготувати нове покоління політиків-експертів в екологічних темах. Власне, політиків, бо громадські активісти, які мають такі знання, до політики не завжди охочі.

Помічниця народного депутата пояснює:

«У нас немає фахового діалогу, розумієте? Нема експертів, які би прийшли й сказали, що так, що не так і чому. Тож нам потрібно їх вирощувати».

Хто може стати цими експертами? На її думку, в першу чергу помічники депутатів, які зацікавлені в екологічних питаннях і хочуть далі розвиватися в цій темі: «Це люди, які вже прийшли в політику. Треба тільки дати їм відповідні знання».

Крім браку експертів, за словами Олени, в державному секторі часто бракує бажання вести діалог. Втім активістка запалу до змін від того не втрачає й каже, що вже навчилася долати такий опір.

«Будь-яку стіну можна пробити. Інше питання — як. Можна прямо, а можна справа-зліва, по всіх фронтах», — усміхається вона.

Такий м’який вплив дає добрі результати. Депутати, яким раніше треба було довго роз’яснювати певні питання, самі потім повертаються до Олени зі словами: «О, та це класна тема, давай розвивати!»

Програма розвитку ООН провела тренінги для детального вивчення екологічних зобов’язань України перед ЄС в рамках Угоди про асоціацію. Ця серія навчальних сесій дала дорожню карту законопроєктів, які необхідно впровадити.

«Я з нею постійно звіряюся, дивлюся, де в нас ще є пробіли. Хочеться, звісно, все й одразу, але треба по порядку. Наприклад, не так просто заборонити пластик. Цей закон має бути інтегрований в закон про упаковку відходів. А спочатку треба прийняти закон про відходи. Тут все пов’язано, так що потрібне терпіння», — каже помічниця депутата.

Олена сподівається, що згодом з’явиться екологічна освіта для депутатів і ціла мережа активістів, які мають фахові знання. А ще дуже мріє, що в Україні таки буде екологічна партія.

«Кажуть, що екологічна партія — утопія, бо це економічно невигідно. Як на мене, то доходи доходами, а є щось важливіше — те, де ми живемо і чим ми дихаємо. Всі доходи втрачають значення, якщо люди не мають здоров’я», — підсумовує помічниця депутата.

Вона вірить, що екологічна партія має потенціал в Україні, бо щодня бачить людей, які готові працювати над захистом довкілля.

…………………………………………………………….

Цей матеріал є частиною інформаційної кампанії в рамках проєкту ПРООН «Підтримка Парламенту України з питань сталої енергетики та охорони довкілля», що впроваджується за фінансової підтримки Швеції.

Авторка тексту: Юлія Гудошник. Редактура Юлії Самусь, ПРООН.

Фото люб’язно надалі Оленою Волковою.